Що потрібно знати, аби не ображати

        image01Незалежно від того, чому вас образили,

ліпше не звертати увагу на образу —

адже дурість не варта обурення,

а злість ліпше карати зневагою.

Семюел Джонсон

 

 

 Кожен з нас неодноразово переживав образу або спостерігав

за скривдженою людиною. І хоча б раз у житті ображав когось

або подумки відзначав, яким непривабливим є кривдник.

Як саме розпізнати образу, а відтак і подолати її, аби вона, виплекана,

не призвела до саморуйнування та психосоматичних розладів?

      Образити можна як словом (сказати щось образливе, докорити в чомусь), так і діями (вдарити, показати непристойний жест або зневажливо поглянути). Образити можна як публічно, так і позаочі, оцінивши в неприйнятній з точки зору моралі й загальноприйнятих у суспільстві норм формі ті чи ті якості особистості людини, її поведінку або зовнішність.

      Ображена людина зазвичай залишається віч-на-віч з образою та її наслідками. Кривдник, насолоджуючись чужим стражданням, руйнує і свою особистість — вбиває у собі здатність любити, поважати та співпереживати. Тому і ображений, і кривдник потребують психологічної допомоги.

На чому грунтується образа?

      Образа — це почуття завжди глибоко особисте, а отже — суб'єктивне. Воно ґрунтується на неадекватній самооцінці та невиправданих очікуваннях людини. Зазвичай найуразливішими є погордливі, марнолюбні, самозакохані, зарозумілі та занадто самовпевнені люди. Ображаються й люди, які не вміють будувати стосунки з оточенням, опановувати свої почуття та емоції, спостерігати за собою, своїми думками й поведінкою, а відтак аналізувати їх.

Дехто вбачає образу там, де її немає, іноді навіть очікує на неї. Здебільшого це невпевнені люди та ті, що мають занижену самооцінку. Таке хворобливе сприймання й очікування тримає людину в постійному напруженні, викривлює зовнішній світ і спотворює її Я. У всьому вбачаючи небезпеку та загрозу, людина стає підозріли­вою, нездатною на відкриті та добрі вчинки. Вона ставить під сумнів доброту й щирість намірів інших.

До речі, як і в ображеного, так і в кривдника, самооцінка неадекватна. Адже зазвичай ображає той, хто сам ображений.

Образа — почуття гіркоти, досади, викликане в кого-небудь чиїмсь зневажливим словом, негарним вчинком.

image02

Окрім того, образа ґрунтується на залежності від інших людей та їхньої думки. Зазвичай людина ображається на слова й дії когось близького та значущого. Його образливі, дошкульні й прикрі слова особливо болючі. Адже близькій та значущій людині ми від­криваємо душу, сподіваємося на те, що вона вибачить усі слабкості, підтримає нас за будь-яких обставин.

Утім, ображатися — це дитяча позиція. Стиснуті губи й гучний плач —

це той метод, який допо­магає дітям домогтися бажаного.

У дорослому віці, у несприятливій ситуації, коли людина розраховує на визнання, а отримує щось протилежне, спрацьовує відпрацьований в дитинстві механізм.

Ображена людина щиро вважає, що її несправедливо позбавили уваги й співчуття. І, звісно, що їй і на думку не спаде спробувати зрозуміти свого кривдника та його мотиви. А від так і вибачити йому необережно сказані слова.

image004image006

Дитяча образа природніша, бо в дитини особистість ще не сформована. Вона не вміє відзначати та контролювати свої почуття, передбачати й оцінювати дії та емоції інших людей. За образою дитини прихована неуважність до неї близьких дорослих, нещирість та нелюбов до неї, неприйняття її або її зусиль.

Згадаймо, як діти разом із батьками допомагали спочатку учасникам Майдану, а потім і бійцям АТО — створювали малюнки, плели обереги, готували бутерброди й чай. Що вони відчули б, якби те, до чого вони доклали душевних, фізичних та інтелектуальних зусиль, залишилося непоміченим, незатребуваним? Звісно, прикру образу!

Часом дитина починає ображатися, коли хоче отримати якусь вигоду. Окрім того, як образу дитина може розглядати невиконання будь-якої своєї забаганки, а ображання — як засіб маніпулювання близькими дорослими.

Як розпізнати образу?

Образа робить людину негарною та неприродною. Це своєрідна «маска», що тією чи тією мірою властива всім людям. Вона дає змогу захиститися від негативного впливу або протидіяти йому. Утім, не маючи можливості подивитися на себе очима інших, через емоції, що поглинають її, ображена людина не помічає своєї непривабливості. З ображеним виразом обличчя вона продовжує очікувати, що кривдник вибачиться, а інші її пожаліють. Розглянемо детальніше, які «маски» та поведінкові прояви свідчать про образу дорослого та дитини.

Ображена людина — беззахисна, адже не очікує на образу. Вона справляє враження ошелешеної, пригніченої, приниженої або зневаженої, її обличчя напружене, виражає ворожість, мучеництво, невизнану велич або відторгнення іншими. В ображеного дорослого вигляд понурий — очі звужені, куточки рота опущені, голова нахилена вперед або, навпаки, закинута. Своїм виглядом вона ніби каже: «Як мені погано, як мене зневажили, розчавили. А я ж на таке не заслуговую. Нехай тепер усі бачать, який я засмучений, але нескорений». Утім інколи така маска «приростає» до людини. Вона починає жити, очікуючи на образу від кожного. Плекаючи маленьку ображену дитину всередині себе, людина зупиняється не лише в розвитку соціальних взаємин, айв особистісному. Зазначимо, що насправді сильна людина не прагне доводити свою нескореність.

Для дорослого образа, особливо тривала, — це прояв незрілості особистості, певною мірою інфантильності, невміння себе контролювати та стримувати.

Так, якщо вихователь в дитячому садку починає кричати на хлопчика, який не хоче спати під час денного сну та дражниться, показуючи їй язика, то покарання дитини (кричати на неї, вимагати негайно закрити очі й спати, ставити в куток) це не прийнятний метод виховного впливу, а прояв образи на неї. Адже дитина має слухатися і підкорятися дорослому та сильнішому. Утім, і вихова­тель — ображений, і дитина — кривдник, програють у цій ситуації. Адже людину виховує лише людина, а сильну особистість — лише сильна особистість. Перебуваючи в оточенні ображених і кривдників, дитина перестає гармонійно розвиватися і негатив­но впливає на розвиток інших.

Що ж до ображеної дитини, то вона безпосередніше проявляє свої емоції: може плакати, кричати, битися, злитися. Адже образа — це негативні емоції, які можуть трансформуватися в різноманітні «злі» прояви. Навіть «похнюплене» мовчання або намагання сховатися під ковдру чи в шафу свідчать про негативні переживання дитини, якими вона хоче поділитися з оточенням, особливо з тими, хто її ненароком чи навмисне образили.

Ображена донька лине до матері, коли та приходить додому й питається, чому її дитя таке сумне та невеселе. Такими діями дитина доносить до матері, що її образив, наприклад тато або дідусь, які були з нею вдома.

image007

Ображена дитина потребує того, аби її пожаліли, виявивши любов і прихильність. І усім своїм виглядом показує це.

Наслідки та трансформація образи

      «Образа завдає болю», — казав Цицерон, на який дорослий або дитина, мають свою особливу реакцію. Часто-густо образи можуть спричинити вибухи гніву, а, зачаївшись, — обмірковану помсту.

Гіркота образи заважає розсудливо мислити та не дає змоги вибачити кривдника. Хоча, можливо, він і не хотів образити, вва­жаючи, що сказане або зроблене ним сприйматиметься як жарт або варте осмислення.

Образа змушує думати, що інші в мені чогось не оцінили, опустили мене з тієї вишини, на яку самі ж і підняли, потураючи моїм слабкостям або керуючись своїми корисливими цілями.

Так, образившись на батьків, дитина може уявляти як плаче матір або тужить батько через те, що вона тяжко захворіла або скалічена. У цей момент її скривджене Я із задоволенням примовляє: «Ось так вам усім і треба! Плачте! Знайте, як ображати мене, такого гарного, милого, довірливого!», — і чисті блискучі сльозинки непомітно змінюються небезпечними вогниками помсти найріднішим. Буває, що такий стан аутоагресії перетворюється у хворобливий: дитина справді страждає, у неї псується настрій, вона почувається стомленою, втрачає інтерес до ігор і спілкування.

      Гра дитини в ображеного — удавати із себе хворого, зокрема скаржитися на головний біль, біль у животі або нудоту, тобто намагатися будь-якими способами повернути любов і увагу. Якщо дитина грає в ображеного, це легко відчути: коли її пожаліти та приголубити, вона одразу стає радісною, розкутою та ніжною. Утім, якщо образа глибоко затамована, дитина стає неслухняною, байдужою до тих, хто є джерелом образи.

До речі, дитяча образа надзвичайно живуча, бо постійно підживлюється близькими дорослими. Часто ми можемо спостерігати, як батьки винувато говорять дитині: «Не ображайся! Я ж тебе люблю! Обирай собі яку хочеш іграшку. Я тобі її придбаю». Іноді це виправдано, але за постійного застосу­вання батьками такого методу спокутувати свою провину, дитина почне гратися в ображеного.

Іноді образа може закінчитися «грою в ображеного» на все життя. Дорослий або дитина вдаються до такої «гри» із найрізноманітнішою метою. Наприклад, дорослий грає в ображеного для відсторонення від себе, свого життя і матеріальних благ «нечуйного» родича. Від такої «гри» «надуті», ніби ненадовго, одне на одного рідні люди поступово стають чужими.

       «Я образився на свого сина за те, що він не допомагає мені по господарству. Нехай покрутиться в житті без батьківської допомоги, зазнає труднощів, як я у його віці!». Або «Зроблю - но я вигляд, що мені байдуже до того, що каже мати. Нехай хвилюється, може не буде лаятись, що я не прибираю у своїй кімнаті!».

      Образа небезпечна тим, що вона змінює стан людини від страждальницького до бойового, від, здавалося б, нешкідливої пригніченості чи байдужості до явної загрози своєму або чужому життю. Такі зміни можуть довести людину до саморуйнування.

      Так, літня жінка, образившись на доньку за те, що та не прибрала у квартирі, заповзятливо робить це сама. При цьому постій­но різко нахиляється, зумисне ігноруючи посилення болю в ділянці серця, та примовляє: «Сама все зроблю! Нехай мені буде гірше! Нехай навіть упаду, помру, тут, на підлозі, у неї на очах! Хоч відчує свою провину!». Можливо, тому кажуть: «На скривджених воду возять», що їм самим хочеться нести цю мученицьку роль.

      Щастя всього людства не варте сльози однієї ображеної дитини.

Знову і знову згадуючи образливі слова або заподіяну йому прикрість, ображений плекає образу та страждання. Це породжує злопам'ятність та мстивість, агресивність та аутоагресію. Хворобливі переживання іноді призводять до нав'язливої ідеї про намір оточення навмисне завдати їй болю, що може спричинити неврози і психопатії.

Як упоратися з образою

Найшвидший і найбезболісніший спосіб подолати образу пропонує відомий вислів: «Грець із ним!» Тобто слід одразу забути, відсікти образу, не акцентуючи уваги на ній та не плекаючи її.

      Образа — це завжди біль та страждання. Утім, дорослому легше впоратися з нею, ніж дитині. Оцінивши по-новому себе, ситуацію або стосунки з кривдником, дорослий опановує свої почуття. А думки, на кшталт «він, до речі, має рацію, і я даремно образився», «вона не усвідомила ситуацію, тому немає сенсу за це на неї ображатися» приходять як осяяння. Відтак на серці стає легко й спокійно, і людина починає думати та діяти конструктивно.

Дитині такий аналіз і висновки недоступні. Тому близькі дорослі мають допомогти їй зрозуміти причини прикрої ситуації та знайти шляхи їх вирішення. Важливо показати дитині приклад того, як треба реагувати на слова та вчинки інших, аби не ображатися й не ображати у відповідь. Окрім того, слід навчити дитину прислухатися до інших, розуміти їхні потреби й бажання, радіти успіху іншої людини та вірити, що те, у що ти сам вкладаєш душу й серце, потрібне оточенню і буде ним помічене.

З дитиною можна поговорити, наприклад так: «Я розумію і бачу, що тебе образили, скривдили, поставилися до тебе несправедливо. Тож ти кепсько почуваєшся. Однак не розбурхуй у собі почуття образи, адже воно тебе ослаблює, робить залежним. Як ріп'ях чіпляється до тебе, заважає гратись, бігати, радіти. Тож тобі хочеться плакати, і ти починаєш думати, що ти дуже нещаслива або нікчемна людина. Це насправді не так. Подумай, може, кривдник не зрозумів тебе або не розібрався в тому, що сталося. Мабуть, він сам жалкує про сказане чи вчинене. Спробуй зрозуміти себе і того, хто, як тобі здалося, скривдив тебе. Вибач собі і своєму кривдникові помилку. Тобі неодмінно стане ліпше».

image009

Близькі дорослі мають допомогти дитині пізнавати себе і світ, не поглиблюючи її стан новими образами. Вони мають бути милосердними та співчутливими, підтримувати і допомагати одне од­ному. Тим самим вони проілюструють дитині істину - своїм милосердям люди викликають милосердя до себе. А отже, нескривджена дитина в майбутньому не стане болісно реагувати на зауваження або образи, та не образить сама.

Часом ображаємося ми й на обставини, що склалися не на нашу користь. Таку «безособову» образу людина переживає легше, ніж образу, завдану конкретною людиною. «Прикро, що так сталося! Та що ж удієш!», — думаємо ми. До речі, образа на обставини є інколи стимулом їх змінити, адже йде не від особи, яку можна звинуватити у своїх невдачах і стражданнях, паралізуючи власну волю до творчого розвитку.

А що робити, коли навмисне намагаються роздратувати або принизити? Іноді, найліпший спосіб боротьби — це ігнорувати, не помічати в собі маленького невдаху якого легко зачепити і збити зі шляху.

Відтак сказати собі: «Я вільна, емоційно здорова особистість, яка може встояти під тиском чиїхось жалюгідних намірів зробити мені боляче. Я вмію керувати своїми почуттями і сподіваюся, що той, хто намагається мене образити, також буде вищим за цю дріб'язкову емоцію».

Тож, імунітет до образи — здорова самооцінка, вміння оцінювати себе та свої можливості, інших людей та неприємні життєві ситуації, що часом трапляються, захищати свою позицію, здатність прощати і любити. Усе це набути непросто, але до цього треба принаймні прагнути і закликати інших.

Допомога практичного психолога

Якщо ж самотужки не виходить подолати образу, можна звернутися до практичного психолога чи психотерапевта. Так практичний психолог дошкільного навчального закладу може пояснити батькам, що образа живе довкола. Це почуття властиве всім людям: в од­них воно десь ховається, в інших — відкрито проявляє себе. А тому треба вчитися спостерігати за собою та людьми, розвивати здатність бачити справжні та нещирі емоції. Варто по-доброму сміятися над тими, хто не вчиться долати образу, а підкорюється їй, одягаючи на, від природи веселе і життєрадісне, обличчя її непривабливу «маску» суму та приниження.

Аби утримати дитину від спокуси ображати інших, практичний психолог може порадити батькам показувати на власному прикладі, як не робити цього. Також зауважити їм, що діти слабші, а тому не можуть захищатися від грубощів, тиску та наруги. Вони ображаються на тих, хто мав би їх захищати й любити.

Батьки, вихователі разом із практичним психологом мають допомагати дітям щиро проявляти піднесення і захват, пригнічення і сум, висловлювати свої сумніви. Аби діти оволодівали різними ролями, важливо, щоб дорослі грали з ними, розігруючи різноманітні сюжети, та читали їм казки й оповідання. Така діяльність розкриває для дітей характери людей, їх вчинки та реакції на ті чи ті життєві обставини. Адже персонажі вміють не лише ображати й щиро або навмисне ображатися, ненавидіти чи мститися, а й любити та вибачати.

Будь-яка образа — життєвий урок, з якого потрібно щось зрозуміти про себе, інших людей та навколишній світ. Це як очищуваль­не випробування на терплячість, здатність поглянути на себе очима інших, звільнитися від претензій до життя, вибачати іншим людям і любити їх. Тоді образа, ледь торкнувшись, буде переможена, відступить, втративши свою роздуту велич, і до людини повернеться душевна рівновага.

image010

Автор : btamedia
Відправити в DeliciousВідправити в FacebookВідправити в Google BookmarksВідправити в TwitterВідправити в LinkedInВідправити в MoymirВідправити в OdnoklassnikiВідправити в Vkcom