ПОВЕДІНКА АГРЕСИВНА: виявити, запобігти, допомогти

fuhtcsz 1       fuhtcsz 2

Серед найбільш складних і болісних проблем педагоги та батьки називають дитячу агресивність.

Як і чому в ніжнійдуші маляти зароджуються такі почуття?

Що спонукає до агресивнихдій?

Як запобігти деструктивнійповедінці й допомогти дитині подолати гнів?

Як розпізнати схильність до агресії?

Агресивна поведінка набуває особливої виразності в період вікових криз дитини (орієнтовно на першому, третьому і сьомому роках життя).

       Будь-яку складну життєву ситуацію в такі моменти малюк переживає більш гостро. І дорослі мають бути готові допомогти йому, а для цього необхідно знати сутність агресивної поведінки та вміти віднаходити засоби її профілактики чи подолання.

fuhtcsz 3   fuhtcsz 3  fuhtcsz 4

Науковці по-різному описуютьприроду агресії:як реакцію особистості на негативні впливи оточенняяк своєрідний "захист своєї території, як відображення прагнення людини панувати над іншими.

Інколи агресія може бути способом виходу з конфліктної ситуації.

Практика свідчить: здебільшого схильними до агресії виявляються діти, які постійно стикаються з проявами неповаги до себе в сім'ї, з насильством, брутальністю, приниженням. Це діти зі складною життєвою траєкторією, зазвичай педагогічно занедбані, з проблемами фізичного та розумового розвитку. Типовими для таких малят є низький рівень розвитку інтелекту, підвищена навіюваність, схильність до наслідування, деформація моральних, естетичних уявлень.

У колективі однолітківагресивна дитина зазвичай почуваєтьсясамотньою, ізольованою, непотрібною, адже їїповедінка призводить до формування в інших дітейнегативного ставлення до неї, нерозуміння і неприйняття її. Дорослим також не завжди зрозуміло,чомудитина поводиться саме так, заздалегідь знаючи,що збокудітей можна отримати відсіч, а від дорослих — покарання.

Дуже часто причиною агресивних дій є спроба зайняти певне місце в дитячому колективі, сім'ї чи стосунках з дорослими.

fuhtcsz 5   fuhtcsz 6

Така дитина постійно намагається розв'язати одну й ту саму проблему — стати потрібною і любимою, а тому шукає будь-яких способів привернення уваги дорослих і однолітків. Адже вона ще не має соціального досвіду і не знає, як можна інакше домогтися уваги і відстоювати й захищати себе у цьому жорстокому, на її думку, оточенні.

Характерними особистісними рисами агресивних дітей є підозріливість і настороженість, схильність перекладати провину за затіяну ними сварку чи бійку на інших. Такі діти не здатні аналізувати й адекватно оцінювати свої дії. Вони не помічають і не розуміють, чому наводять на оточення страх, викликають тривогу, небажання спілкуватися.

Навпаки, діти-агресори дуже часто вважають скривдженими себе. Відтак виникає замкнене коло: агре­сивні діти бояться й намагаються скривдити тих, хто поряд, а ті відповідають їм взаємністю.

Щоб запобігти агресії, педагогу слід навчитися розпізнавати її ознаки.

Агресія – це деструктивна поведінка, що суперечить соціально – моральним нормам, завдає фізичної шкоди суб'єктам взаємодії та викликає у них психологічний дискомфорт (негативні переживання, стан смутку, гніву, напруження, страху, фрустрації тощо).

Ознаки агресивності дитини:

Часто втрачає контроль над своїми діями;

Невмотивовано сперечається;

Конфліктує з дорослими та однолітками;

Звинувачує інших у своїх помилках.

Не підпорядковується правилам поведінки в сім'ї та дитсадку.

Спеціально дратує людей, тварин, псує речі.

Часто гнівається й відмовляється виконувати вимоги та прохання дорослих.

Проявляє ознаки мстивості, злостивості, брутальності, впертості, гніву.  

Реагує на дії оточення роздратуванням, їй притаманний егоцентризм.

Типові прояви агресивної поведінки;

Фізична агресія, тобто застосування фізичної сили проти іншої особи.

Негативізм як протидія вимогам дорослих і встановленим правилам поведінки в дитячому колективі.

Підозріливість, в основі якої лежить переконання дитини, що інші люди мають намір запо­діяти їй шкоду.

Вербальна агресія — сварки, брутальні образи, приниження інших.

Аутоагресія — агресія, спрямована на самого себе.

ЯК ДОПОМОГТИ такій дитині?

Емоційний світ агресивних дітей збіднений, у спектрі їхніх почуттів переважають похмурі відтінки. Часто вони не усвідомлюють свою агресивність. Більше того, можуть бути впевнені у протилежному: агресивні ті, хто їх оточує. Тож передусім слід навчати таких малятрозпізнавати і контролювати негативні емоції.

Зрозуміло, що дошкільнятам ще досить важко зрозуміти свої та чужі почуття. Здебільшого їх не хвилюють страждання оточення, вони не можуть уявити, що іншим людям може бути неприємно й погано, себто мають низький рівень емпатії. Тому маємоформувати в них здатність до емпатії,проявів співчуття, співпереживання тощо. Для цього доречно використовувати різні ігрові прийоми.

Наприклад, якщо агресивна дитина штовхнула іншого малюка, можна на її очах штовхнути маленького іграшкового ведмедика і запитати: "Як ти гадаєш, ведмедикові це приємно? Боляче? А чому? Що б він сказав, якби вмів говорити? А що б ти йому відповів?".

Поведінкова палітра агресивних дітей також недостатньо багата, кількість реакцій навіть на стандартні ситуації обмежена (превалюють захисні). Якщо ж надати їм можливість вибору способів дій, то ці діти радо відгукуються на таку пропозицію, і взаємодія з ними стає ефективнішою.

Важливо навчити дитину долати гнів — по­чуття сильного обурення, що часто супроводжується втратою контролю над собою. Психологи не рекомендують щоразу стримувати цю емоцію, оскільки з часом людина може стати своєрідним "акумулятором гніву". "Загнавши" гнів усередину, будь-хто рано чи пізно відчує необхідність ви­плеснути його. І оскільки це накопичене почуття переповнюватиме особистість, то й сплеск гніву може мати неадекватний характер (прояв насильства або ж соматичні проблеми: головний біль, шлункові, серцево-судинні захворювання, псоріаз, кропивниця, ревматоїдний артрит).

Дитину слід вчити не стримувати гнів, а звільнятися від нього, вибираючи прийнятні, неруйнівні способи.

Оскільки почуття гніву найчастіше виникає в результаті обмеження свободи, то в момент найвищого розпалу пристрастей дитина може дозволити собі зробити щось, що не сприймається оточенням. Тут багато залежить від того, в якій формі — вербальній чи фізичній — малюк виражає свій гнів.

Як свідчить практика, не висловивши всього, що накопичилося, дитина не заспокоїться. Типовими діями в такому випадку можуть бути образи в очі своєму "противнику", провокування його на сварку, брутальні викрики, привертання уваги нових "глядачів". У результаті конфлікт двох дітей може перерости в груповий або навіть у бійку.

Можливий і такий варіант: незадоволена дитина, яка боїться вступати у відкриту протидію, але прагне помсти, підмовлятиме однолітків, щоб ті не спілкувалися з кривдником. Така поведінка приводить до деструкції — конфлікт поступово "визріватиме" й зрештою охопить велику кількість учасників.

У пригоді стануть традиційні методи й прийоми запобігання вербальній агресії:

"Малювання гніву": зобразити кривдника в тому вигляді й у тій ситуації, в якій хочеться дитині, назвати малюнок за власним бажанням, а потім знищити намальоване.

fuhtcsz 7 fuhtcsz 1

Викрикування емоцій, наприклад під час ігор "Мішечок для крику", "Чарівна труба", "Крик" і т. п.

Промовляння наболілого дорослому чи улюбленій іграшці тощо.

Утім, агресивні діти не завжди обмежуються вербальною реакцією на події. Дуже часто вони спочатку вдаються до фізичних дій, а вже потім придумують образливі слова. У таких випадках слід навчити дітей справлятися зі своєю фізичною агресією.

Прийоми запобігання фізичній агресії.

Виконання фізичних вправ або певних рухів: кидання в мішень легких подушок або м'ячів; бгання газет; биття гумовими молотками по підлозі й стінах тощо.

Ігри з піском, водою і глиною.

Перебування у спеціально обладнаному в груповій кімнаті "куточку тиші (усамітнення)", де можна помалювати, поліпити, розглянути малюнки інших дітей під тиху заспокійливу музику.

Агресивним дітям, які мають проблеми зі сном, можна покласти біля подушки мішечок із засушеною м'ятою, чебрецем тощо.

Р. Кемпбелл пропонує у роботі з агресивними дітьми використовуватипрохання і м'яке фізичне маніпулювання (відвернути увагу дитини, взяти її за руку, відвести від місця події тощо). Для "м'якої" корекції агресивної поведінки вихователь може використовувати різноманітні прийоми. Розглянемо їх на конкретних прикладах.

Дитина в групі штовхає іншого малюка і силою забирає в нього м'яч. Використовуємо метод прохання з одночасним переключенням: "Підійди до мене, будь ласка, і принеси мені не червоний, а зелений м'яч", "Допоможи полити ось цю квітку" тощо.

fuhtcsz 2   fuhtcsz 2   fuhtcsz 2

Дитина галасує за обіднім столом, б'є по ньому рукою, кидає ложку. Виводимо малюка з-за столу, підводимо до вмивальника, хлюпочемо його ручками у воді, вмиваємо личко, причісуємо волосся, пропонуємо поглянути на себе в люстерко і всміхнутися.

      А от такий спосіб корекції якзаохочення за виконання певних дій ("Молодець! Віддав кубики Миколці, щоб він грався ними!") іпокарання за інші ("Постій у куточку відпочинку, бо ти штовхнув Надійку!")не можна використовувати надто часто,бо згодом дитина призвичаїться робити тільки те, за що отримуватиме винагороду, чи "вихлюпувати гнів" так, щоб не бачили дорослі.

fuhtcsz 3         fuhtcsz 3      fuhtcsz 3

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Автор : btamedia
Відправити в DeliciousВідправити в FacebookВідправити в Google BookmarksВідправити в TwitterВідправити в LinkedInВідправити в MoymirВідправити в OdnoklassnikiВідправити в Vkcom