Спільний сон з дитиною: користь чи шкода?

cjypfnmrfvb

Одним із симптомів несформованого батьківства на сьогодні є спільний сон з дитиною.

До яких наслідків це призводить і чиї проблеми має розв'язувати психолог?

Спільний сон з дитиною — явище, яке нині набуло масового ха­рактеру. Багато мам сплять поруч зі своїми дітьми до 12 років, а іно­ді і довше.

Якщо діти сплять з батьками кілька разів на рік, то хви­люватися не варто, позаяк це не зумовлює негативних наслідків.

Інша справа, коли така поведінка систематична. Не дитина звикає до спільного сну з батьками, вони самі привчають її до цього.

Що спо­нукає батьків сповідувати спільний сон з дитиною?

Серед причин можна виокремити, зокрема такі:

  • психоемоційна недосвідченість - неготовність до батьків­ства й відповідальності;
  • низька стресостійкість матері - надумана тривога за дити­ну й надмірне бажання вберегти і захистити свого малюка від нічних жахіть, страхів, фізичного болю тощо;
  • проблемні стосунки між чоловіком та жінкою, сексуальна дисгармонія. Жінки часто прикриваються дитиною, аби уникнути близькості з чоловіком: «Вона ж маленька, її потрібно годувати, я повинна бути поруч»;
  • бажання контролю і влади у родині з боку жінки. Така поведінка зумовлює гіперопіку над дитиною, нівелює роль чоловіка у сімейному житті;
  • психічна або сексуальна патоло­гія — педофілія чи розбещення....

cjypfnmrfvb 1

Привчаючи дитину до спільного сну, батьки створюють підґрунтя для розладів психологічного стану дитини,

зокрема:

  • розвивається   емоційна   нестабіль­ність, виникають часті зміни настрою, вередливість, неспокійний сон;
  • складається хибне уявлення про сімей­ну ієрархію. У кожного члена сім'ї є власне місце в домі, і для батьків — це їхнє ліжко. Тож коли мама бере дити­ну до себе в ліжко, вона несвідомо дає малюку сигнал «про його першість над батьком». Якщо такі ситуації повто­рюються, то батько зазвичай втрачає в очах дитини авторитет і довіру;
  • розвивається інфантильність, небажання й невміння до­лати складні життєві ситуації, підвищується тривожність й ускладнюються вікові кризи;
  • порушується автономність особистості. Якщо поруши­ти особистий простір дитини, то в її поведінці з'являться роздратування й агресія. Доволі часто дитина стає повніс­тю залежною від батьків, оскільки відчуває себе маминим продовженням, а не окремою особистістю з власними ба­жаннями та потребами.
  • батькам складно самостійно зрозуміти, що саме спонукає їх брати дитину до себе в ліжко. А дитині, яка звикла до комфорт­ного сну з мамою чи татом, складно відмовитися від такого «при­вілею».
  • Як уникнути цього?

cjypfnmrfvb 2

- Насамперед, вкладати дитину в ЇЇ ліжечко.Малюк має відчувати і знати, що в нього є власний ку­точок і батьки це поважають.

- Важливо приходити до дитини,але не брати її до себе в ліжко навіть «на кілька хвилин».

- Якщо малюк погано спить і часто прокидається, варто посидіти поруч, заспіва­ти пісеньку, приголубити, заспокоїти, навіть якщо це доведеться робити 10 разів за ніч.

- І, найголовніше, необхідно усвідомити, що привчити дитину спати в її ліжечку — довгий і кропіткий процес.Малюк може вередувати чи впадати в істерику. Дорослим варто запастися терпінням і витримкою. За два-три місяці ситуація має нормалізуватися.

Якщо час затягується – зверніться до психолога!

Бережіть здоровя своїх дітей змалку!

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Автор : btamedia
Відправити в DeliciousВідправити в FacebookВідправити в Google BookmarksВідправити в TwitterВідправити в LinkedInВідправити в MoymirВідправити в OdnoklassnikiВідправити в Vkcom