Сім'я, як запорука емоційного здоров'я дитини

Спостереження й дослідження пока­зали, що негативні наслідки в особистісному розвитку дитини, яка зростала в умовах переважно негативно емоційно-забарвленого спілкування з оточенням, є незворотними. Це насамперед познача­ється на такому базовому новоутворенні психіки дитини, якдовіра до близького оточення і світу в цілому.Тому постає золоте правило: дитині з перших днів життя 24 години на добу вкрай потрібна любляча мама. Забагато любові не буває. І це не просто присутність дорослого та грамотний догляд. Мова йде проемоційний контакт, в основі якого — двосторонні стосунки. Це означає, що дитина почу­вається об'єктом зацікавленості, симпатії, її почуття співзвучні з по­чуттями близької людини. Такі відчуття і переживання можуть ви­никнути лише у відповідь на вияв справжньої материнської любові до дитини — всіма вербальними і невербальними способами. Часто: зустрічаємо позицію навіть люблячих батьків, що, мовляв, дитина-немовля ще нічого не розуміє і їй байдуже, яке емоційне забарвлен­ня мають контакти з оточенням, має значення лише ступінь їх фізич­ної досконалості (догляд). А це може успішно реалізовувати й няня. Та психологи давно довели небезпечність такого ставлення. Шкода, що над цим не замислюються потенційні батьки. Адже відомо: навіть в умовах нейтрального емоційного контакту (а тим паче неприязні оточення) дитина значновідстає в розвитку, і не лише емоційно­му.Непоодинокі випадки і повної втрати здатності до встановлення емоційних контактів з оточенням.

Треба також пам'ятати, що моделі поведінки дорослої людини закладаються в дитинстві. І виробляє ці моделі дитина із мозаїки картинок поведінки близьких дорослих. Щира, відверта, емоційно насичена батьківська любов для дитини — найпотрібніше задоволення з-поміж усіх можливих. Не дивно, що ситуації сильного вияву батьківської любові яскравими образами виринають в нашій пам'яті впродовж усього життя.

Всі ми знаємо, як нас надихають позитивні емоції, як заря­джають енергією, активізують захисні сили організму, стимулю­ють внутрішні сили особистості, породжують ініціативні творчі дії. А от щи саме такі емоції мають супроводжувати взаємини дорослих та дітей, часто забуваємо. А варто бути більш чуйними до дитини, особливо коли вона лише пізнає життя в соціумі.

Ось яскравий епізод з життя щасливої Тетянки. Після заняття практичний психолог запитує у дівчинки:

Тетянко, розкажи мені, будь ласка, як ти вранці прокидаєшся.

Ой, дуже гарно! Мама тихенько кличе: «Сонечко, прокидайся».

І ти одразу встаєш?

Ні! — весело, хитро. — Я чую, але роблю вигляд, що сплю.

А мама що?

А мама робить свої справи і до мене: «Зайчику, вставай, зіронь­ко, вставай, кицюню, вставай, білочко..., золотко...».

І довго так мама кличе?

А вона знає скільки... Вона йде до мене, ми цілуємося і трішеч­ки лежимо поруч. І тоді швидко одягаємося.

І не запізнюєтеся?

Ну, ні... Але коли запізнюємося, тоді ще краще, — радісно смі­ється.

Як так?

А ми тоді майже біжимо. І мама згадує всілякі смішинки, при­казки, віршики цікаві. Мені дуже весело, і ми дуже швидко вже в дитячому садку. І мама встигає на свою роботу.

Не менш яскраво дівчинка розповідає і про наповненість вечірніххвилин перед сном, про емоції, якими вони насичені.

Найбільш «завантажені» дорослі відводять дітям вранішні й ве­чірні хвилини. Це ті хвилини, коли дорослі точно з дитиною. Чому ж ми не вміємо виявляти і дарувати дитині всю палітру батьківської любові? Адже наповнювати дитину негативними емоціями, коли вона засинає чи, навпаки, вранці прокидається, ми вміємо майстер­но. Подумати ж про те, що дитина із зіпсованим настроєм мусить ці­лий день жити в колективі дитячого садка, більшість забуває.

Можливо, це і дріб'язкові ситуації в загальному контексті життєдіяльності дитини, але вони слугують пусковим механізмом для ці­лого ланцюжка інших негативних проявів у поведінці дитини. Адже негативні емоції зумовлюють збої в діяльності нервової системи, при­гнічують фізичний і психічний стан дитини, а звідси — і прояви дезадаптованої поведінки.

Саме завдяки проживанню в сім’ї, цілеспрямованим її зусиллям людина пізнає, осягає свою людську сутність, обов’язки перед іншими людьми, передусім перед батьками і дітьми, утверджує в собі все людське. Для цього вона повинна виростати в сім’ї, в якій витає дух любові, всі чуйно, турботливо ставляться одне до одного. Адже уроки доброти, лобові, здатність до співпереживання неможливо почерпнути з книжок. Ці якості виробляються в дитині передусім під час її взаємодії з найближчими їй людьми. Відчуваючи любов до себе, спостерігаючи, у чому це виявляється, дитина вчиться любити інших людей. А любов до дитини виростає із взаємної любові батьків, від уроків любові, отриманих ними у своєму дитинстві, від щирості їхніх стосунків зі своїми батьками.

У дошкільні роки дитина повністю ототожнює себе зі своєю сім’єю, передусім із батьками; її емоційний стан майже цілком залежить від атмосфери в сім’ї. Саме тут вона пізнає й опановує моделі моральної поведінки, взаємодії з іншими людьми, природою тощо.

Отже, маємо пам'ятати, що емоційне спілкування з дитиною є особливою умовою її розвитку в період дошкільного віку, а її фо­новий настрій упродовж дня визначає не лише психосоматичне здоров'я, а й становлення особистості.

ЯК ЗАБЕЗПЕЧИТИ

ГАРМОНІЙНИЙ ЕМОЦІЙНИЙ РОЗВИТОК ДИТИНИ

  • Пам'ятайте, що найсприятливішою для емоційного розвитку дитини дошкільного віку є створена для неї близькими дорослими атмосфера комфор­ту і підтримки. Проявляйте чуйність, щирість, повагу і співпереживання під час взаємодії з дитиною. Хваліть її, підтримуйте, дякуйте, просіть вибачення, коли це необхідно, обіймайте, цілуйте, називайте лагідними словами.
  • Визнавайте право дитини на емоції, однак не допускайте руйнівної поведінки. Навчайте її розуміти свій емоційний стан та контролювати його.
  • Ніколи не заперечуйте і не спростовуйте наявність у дитини емоцій. Фрази дорослих на кшталт «Не бійся, ти ж не маленький», «Не можна сердитися», «І чого тут плакати?» можуть сформувати в дитини думку, що її емоції непра­вильні, тому їх не приймають дорослі.
  • Допомагайте дитині розповідати про свої почуття, емоції, а також сприймати і розуміти почуття інших.
  • Розмовляйте з дитиною про її емоції. Називайте їх, описуйте. Наприклад, коли дитина сердито відштовхує вашу руку, скажіть їй: «Ти зараз сердишся».
  • Збагачуйте вербальний репертуар позначення емоцій дитини, а також репер­туар форм їх вираження.
  • Звертайте увагу дитини на емоції та почуття оточення. Наголошуйте на пев­них аспектах поведінки, привертайте увагу до подій, які викликають емоції. Говоріть про свої емоції.
  • Навчайте дитину проявляти емпатію, співчуття до інших людей, тварин.
  • Пам'ятайте, що діти лише вчаться взаємодіяти з оточенням. Станьте прикла­дом для своєї дитини. Будьте емоційно відкритими, однак умійте керувати власними емоціями.

Автор : btamedia
Відправити в DeliciousВідправити в FacebookВідправити в Google BookmarksВідправити в TwitterВідправити в LinkedInВідправити в MoymirВідправити в OdnoklassnikiВідправити в Vkcom