Ваша дитина надто тривожна

Страх емоційна реакція людини на справжню чи уявну небезпеку.cnhf1 7

Людина в психологічному стані страху діє нерозумно, припускається помилок. Страх позбавляє здатності свідомо керувати своїми діями. Психічний стан страху характери­зується широким діапазоном емоцій — від легкого переляку до жаху. Якщо дитина часто тривож­на (присутній страх), то це може призвести до появи боягузливості, нерішучості та інших негативних рис і навіть до психічних розладів.

На першому місці страхи з'являються у дитини у 2-3 роки. Однак найбільша чутливість до страху притаманна дітям у віці 6-7 років, причому більш чутливі до страху дівчатка. Переважна більшість дітей боїться темряви і смерті.

На другому місці – це страх перед різними тваринами: щурів, злих псів, крокодилів, ведмедя, ящірок, коней.

На третьому місці — страх перед фантастичними істотами: привидами, драконами.

У страхах дітей виявляється інстинкт самозбереження: «Щоб під машину не потрапити», «Щоб не втопитися», «Щоб не розби­ти голову», «Щоб з батьками нічого не трапилося»...

Далі — це «шкільні страхи» — страх відповідати біля дошки, отримати погану оцінку, страх перед суворим вчителем.

Будь-який страх, наприклад, страх темряви може з'явитися як звичайний, віковий страх, який з часом зникне, але може бути оз­накою яких-небудь відхилень в особистісному розвиткові.

Що робити, якщо Ваша дитина надто тривожна?

    1. Якщо дитина чогось боїться, то ніколи не треба сварити її за це. Такі вислови, як: «Ти ж хлопчик. Як cnhf1 5тобі не соромно» або «Така велика і така боягузка» сприймаються дитиною як осуд і лише посилюють її психічне напруження, загострюють емоційні проблеми і посилюють страхи. До того ж незадоволення собою не допомагає малюку позбу­тися емоційних проблем, а тільки створює нові.

   2. Не треба вмовляти дитину ввійти в темну кімнату або стриб­нути у воду, якщо ви не впевнені, що вона впорається з завданням. Якщо попри велике бажання дитина таки зазнає невдачі, це тільки закріпить її невпевненість у собі і тривожність. Отже, варто просити дитину подолати страх тільки тоді, коли ви можете гарантувати їй успіх.cnhf1 3

3. Допоможіть дитині повправлятись у сміливій ролі. Нехай вона на словах або у грі, малюванні уявить себе сміливою. Ви можете з нею пофантазувати про те, як поводились би в напруженій ситуації знайомі персонажі з книг чи фільмів. Або пограти в лікарню, де вона виконує роль себе, але вже сміливої. Можна просто запропонувати дитині намалю­вати сюжет, в якому вона вже не боїться.

4. Організуйте гру, в якій ваш син чи донька почувалися б сміливими. Дитина може просто стрибати через яму з піском або через мо­тузку, прив'язану до кеглів, проходити по стільцях, розставлених на певній відстані один від одного. Головне, щоб ситуація створювала певну тривогу, а потім давала змогу відчути радість перемоги.

cnhf1 2Взагалі страхи долаються не логічними аргументами, а іншими почуттями, які ніби розчиняють, нейтралізують страх. Це може бути не тільки радість перемоги над страхом, а й почуття гордості, впевненості, захищеності тощо. Отже, замість недійових переконань організуйте веселі ігри з дитиною в обстановці, яка лякає її: в темній кімнаті, у ванні, де можна гратися, пускати кораблики, мити ляльок. Якщо не можна погратися в кабінеті лікаря, то варто обмежитися малюнком «страшного кабінету», а позитивні емоції викликати у дитини своєю похвалою, захопленням, приємним здивуванням роботою малого художника.

 Всі передбачені засоби подолання тривожності і страхів ди­тина може знайти і сама. Часто діти в грі моделюють ту ситуацію, яка їх бентежить. Вони лупцюють або лають ляльок, кидаються зненацька з-за дверей, репетують, малюють «каляки-маляки», аж папір рветься. Дорослим така гра може здаватися надто жорсто­кою або дурною і вони просять дитину припинити, пропонують намалювати квіточку, посидіти тихо, не ображати ляльку, «бо їй боляче». Це не завжди варто робити, тому що тривога може зали­шитися в душі дитини і потім виникатиме в зовсім не передбаче­них ситуаціях. Краще допомогти дитині в розгортанні її сюжету, знайти таке його завершення, яке б влаштувало дитину. Тобто вступити в гру і намагатися вгадати ту роль, ті репліки чи емоції, на які чекає від вас режисер — ваш син чи донька.

Прояви любові дуже важливі з самого народження, спочатку за допомогою тактильних впливів — погладжувань, взяття на руки, емоційно насиченого спілкування. Пізніше, коли дитина починає го­ворити, особливо у чотири роки, прояви любові необхідні у вигляді стверджувальної прямої відповіді на питання дитини: «Мамо, ти мене любиш?» Не слід говорити: «Я люблю тебе, коли ти ... приносиш добрі оцінки, є слухняним...» т. ін. Дитині дуже важливо знати, що її люблять за те, що вона є, такою, якою вона є, просто так, а не за її успіхи, вчинки, досягнення.

Надвимогливе ставлення — застосовується бать­ками, які, задовольняючи власні амбіції, ставлять такі вимоги до дитини, які не відповідають її реальним можливостям. Дитина в таких умовах живе під постійним страхом «невідповідності», відчуває себе недостатньо вмілою, розумною, боїться контрольних, атестації, отримати «не таку» оцінку, виконувати складні зав­дання («а раптом не вийде?»).

Часто до такої тактики вдаються батьки, які не перейма­ються внутрішніми проблемами дитини, їх дратують дитячі витівки і діти взагалі, бо заважають їм жити спокійно, займа­тися своїми справами. Тому вони встановлюють жорсткий кон­троль за поведінкою дитини, сварять її за найменшу дрібничку. Надмірні вимоги батьків обумовлені або небажанням мати ди­тину, або набутим досвідом виховання тактикою «їжакових ру­кавиць» ще у власному дитинстві. В таких сім'ях діти, боячись батьківського гніву, починають «шукати щілини»: обманювати, виправляти оцінки, менше бувати вдома, уникати товариства того батька, який негативно до них ставиться. Крім того, ди­тина, яка постійно чує критику, набуває «синд­рому невдахи», який закріплюється в її поведінці, а позбутися його не так легко.

Такі батьки нагадують Кая із казки «Снігова королева», в око якого потрапив осколок кривого дзеркала і від того він сприймав усе у спотвореному вигляді. Саме їм, батькам, слід змінити установку щодо власної дитини, спробувати уявити себе на її місці, відчути, як це жити у вічному страху перед караючою силою. Якщо ж це не вдається, то для дитини краще зовсім не мати контактів з дорос­лим, який руйнує її особистість.cnhf1 1

Гіперопіка — теж порушує нор­мальний розвиток особистості. Вона надає дитині можливість отримання батьківської любові та ласки, однак надмірне піклування призводить до інфантилізму, несамостійності, нездатності приймати рішення, протистояти стресам, знижує особистісні здібності до саморегуляції в складних ситуаціях.

Гіперопіка не завжди призводить до страхів, однак до негатив­них наслідків — завжди. Страхи тут з'являються у тому випадку, якщо батьки дуже тривожні люди і «передають» дитині свої стра­хи. Якщо матір «дрижить» за дитину у будь-якій ситуації, дитина починає боятися того, що зустрілося у цій ситуації: транспорту, собак, темряви, виходити одній на вулицю та ін. Тому таким батькам слід контролювати прояви власних емоцій, пам'ятати, що, вихову­ючи «мімозу», ми лише шкодимо дитині, адже в житті їй дове­деться самостійно вирішувати багато проблем, то ж треба їй на­давати можливість бути самостійною — здійснювати покупки, до­бирати свій одяг, давати посильні доручення та ін.

Окрім розглянутих причин виник­нення страхів у дітей, їх появі спри­яють конфлікти батьків. Природно, що крики, підвищений тон у взаємо­відносинах між близькими аж ніяк не сприяють спокою дитини. Ви, напев­но, не раз помічали як дитина здри­гається, коли ви голосно крикнете, але ще більше вона перелякається, якщо в її присутності ви станете крича­ти один на одного. Діти бояться втратити чуття єдиної, дружньої родини, тож батьки повинні розв'я­зувати сімейні конфлікти конструк­тивно і цивілізовано.

Як же слід поводити себе батькам з дітьми, які переживають страх?

В першу чергу з'ясувати причину страху;

Пам'ятати, що дітям 5-7-річного віку ще складно керувати своєю поведінкою, тому словесні переконання позбавитися страху неефективні.

У жодному разі не карати дитину.

Не нагадувати дитині про страх. Не зловживати читанням казок з чудовиськами, особливо на ніч, переглядом кінофільмів.

Вчити дітей в певних випадках протидіяти джерелам страху.

Дайте дитині олівці, хай вона малює свої страхи доти, доки не звільниться від них

Шукайте свій спосіб подолання страху у Вашої дитини, але не примушуйте її робити те, що вона ще не в силах зробити.

cnhf1 6                               cnhf1 4

Автор : btamedia
Відправити в DeliciousВідправити в FacebookВідправити в Google BookmarksВідправити в TwitterВідправити в LinkedInВідправити в MoymirВідправити в OdnoklassnikiВідправити в Vkcom