Дитяча впертість

— Що ж таке впертість?

lbnzxf dgthnscnm 8Це відповідна реакція дітей на гірке відкриття, що вони можуть не все, що хочуть; хибне твердження дитиною своєї волі, само­стійності і незалежності свого "Я". Це відбувається тоді (при­близно з 18 місяців), коли у дитини виникає гостре бажання досліджувати все, що є навколо: мамині буси, татовий комп'ю­тер, вміст усіх шаф, а тут чує «не можна»; «не рухай»; «відійди». Якщо дорослі заважають малюкові у його дослідженнях, він обирає найкращий спосіб оборони — впертість.

Кожна дитина проходить через декілька «віків впертості» — вони ж і так звані перехідні:

  1. 0,5 (півроку) – 1,5 роки;
  2. 2,5 — 3,5 роки;
  3. 6,5 – 7,5 роки.

В 2,5 — 3,5 роки (самий хвилюючий для батьків період впертості) дитина виділяє себе як «Я» lbnzxf dgthnscnm 9серед великої кількості людей, які її оточують, протис­тавляючи себе їм. Вона хоче утвердитися у своєму праві на самостійність — «Я сам» буду ходити по калюжах, вдягатися та інше. Часто батьки, втомлені від безлічі «не хочу», «не буду», «не так», «закочують рукави» і починають серйозно карати, не розуміючи, що в такий спосіб дитина, поки ще неусвідомлено, вчиться стверджувати свою волю, приймати рішення, бути самостійною. Безумовно, це величезна батьківська помилка. Володимир Леві радить: приблизно в 1/3 випадків треба поступитися своїй дитині; в 1/3 — настояти на своєму рішенні (якщо сказано «ні», воно і має бути твердим — «ні») і в 1/3 — залишити питання відкритим, тобто відволікти, переключити увагу на інше, знайти замінник і т.ін.

—         Як бути, якщо напад впертості найчастіше припадає на час відвідування магазину, інших громадських місць? Дитина плаче, кри­чить, тупає ногами, батькам соромно перед сторонніми...

Якщо батьки знають про нахили дитини вимагати на базарі, в магазині якісь речі, слід заздалегідь пояснити їй, що у ваші наміри з певних причин ця покупка не входить.

Якщо ж все-таки впертості не вдалося попередити, треба на­магатися не втрачати самовладання, залишатися спокійними. Сва­рити дитину не має сенсу, оскільки вона не сприйме ваших слів.

lbnzxf dgthnscnm 6Дуже важливо не залишати дитину саму. Дайте їй зрозуміти, що ви — поряд і розумієте як вона страждає. Проявляйте витримку, але будьте твердими: не купляйте іграшку, якщо вже сказали «ні». Ваша дитина повинна знати, що криком і тупотінням нічого не досягне. Але це не означає, що ви не дасте малюкові вмовити купи­ти йому, скажімо, морозиво. Час від часу компроміс може бути доволі доречним. Однак дитина повинна завжди знати, у чому вона може з вами домовитися.

В загальному, психологи вважають, що, якщо діти після 3-х років все ще продовжують бути впертими, то йдеться вже не про «нор­мальну», а про «фіксовану» впертість, тобто, діти вже викорис­товують свою впертість як тиск на батьків (а це результати неправильної тактики виховання дітей до 3-х років).

—       Що потрібно робити батькам, якщо дитина дуже бурно реа­гує на те, що їй щось не дозволили, б'ється головою об підлогу, сильно кричить і є загроза непритомності?

Під час нападу впертості у дітей виробляється велика кількість адреналіну — гормону, який викликає стрес. І тут вони виявляють неймовірну силу, кидаються на підлогу, брикаються ногами, розма­хують руками. lbnzxf dgthnscnm 2Але найчастіше кричать, поки в них не перехопить дихання. Деякі діти навіть затримують дихання, поки не стануть непритомними. Зрозуміло, що батькам стає не по собі. Але все не так страшно, як може здаватись. Дихання відновлюється знову раніш, ніж стане критичним (в деяких випадках допомагає мокрий компрес на чоло). Під час нападу впертості діти погано чують і бачать, не терплять, якщо їх у цей момент рухають руками. Вони повністю не володіють собою.

Звичайно, напад впертості продовжується декілька хвилин. У складній формі — до години. Такі напади дуже стомливі, після них діти почувають себе спустошеними.

Попередити спалах впертості можливо не завжди, оскільки батьки не можуть знати всіх планів своїх дітей. Найкраща тактика — падати. Вашій дитині як можна більше духовної і фізичної свободи.

Нападу впертості у дітей інколи можна уникнути з самого по­чатку. Вони дуже не люблять, коли їх переривають під час гри. Прикро, коли матір, як навмисне, кличе їсти, коли її малюк зайня­тий іграшковою конячкою. Або коли батько каже своїй дочці, що час йти додому саме тоді, коли пісочна фортеця майже завершена.

У такій ситуації допоможе тільки одне — повільна підготовка до змін, що мають відбутися, наприклад, варто сказати: «Коли велика стрілка годинника підніметься на цифру 9, ми будемо збиратися до бабусі. Закінчуй свої справи».

lbnzxf dgthnscnm 7   lbnzxf dgthnscnm 5   lbnzxf dgthnscnm 7

Автор : btamedia
Відправити в DeliciousВідправити в FacebookВідправити в Google BookmarksВідправити в TwitterВідправити в LinkedInВідправити в MoymirВідправити в OdnoklassnikiВідправити в Vkcom