Що робити, аби дитина не боялася медичних процедур

vtlbxys ghjwtlehb 2Дитина боїться!

Страх – провідна емоція, яка захоплює дитину. Інстинкт самозбереження забезпечує її від фізичного болю, що є передвісником потенційної загрози її життю. Дитина відчуває біль під час проведення ін’єкцій, щеплення або іншого впливу на шкіру чи внутрішні органи. Відчувши його одного разу, вона запам’ятає ситуацію у найдрібніших деталях. Тому, коли дитина потрапить у подібні обставини наступного разу, вона відчує страх, зокрема, перед новою загрозою болю.

Дитина не довіряє дорослим.vtlbxys ghjwtlehb 1

Дитина злиться, не реагує, коли звертаються до неї. Проте вона ще довіряє дорослим та очікує від них підтримки, порятунку. У цей момент дитину можуть помилково запевнити, що боляче не буде або маніпуляцію не проводитимуть. Дитина розслаблюється, проте знову відчуває біль.

Що відбувається з дитиною?

Окрім страху, у її підсвідомості з’являється недовіра та образа: «Дорослі ворожі до мене, світ навколо – небезпечний». Що більше подібних пережила дитина та що менше її при цьому підтримували дорослі, то сильніше вона чинитиме опір.

Підтримувати й співчувати

Моральна підтримка й співчуття - те, чого насамперед потребує дитина за будь-якої медичної маніпуляції. Навіть дорослому легше переносити біль, як фізичний, так і психічний, якщо хтось цей біль з ним розділяє. Декілька теплих слів допоможуть дитині дещо розслабитися. Наприклад: «Я розумію, що тобі не хочеться, аби я зараз щось робила. Мені також не подобається, коли мені роблять уколи (змазують горло)». Важливо пам'ятати, що діти дуже чутливі до нещирості та брехні. Надмірне заспокоюван­ня може спричинити зворотній ефект. Бажано також не вживати медичної термінології та невідомих для дитини слів.

vtlbxys ghjwtlehb 4Говорити правду

Не менш важливою у розмові з дитиною є правдивість вашихслів. Описуйте події простою, зрозумілою мовою. Оскільки брехняможе призвести до ще більшого опору наступного разу. Переконуючи дитину, що «буде зовсім не боляче» або «ти навіть не відчуєш», ви свідомо заганяєте дитину у пастку майбутнього розчарування та недовіри. Втрачену довіру дуже складно відновити. Поясніть дитині спокійним доброзичливим тоном: «Укол зроблять швидко, ти відчуєш легкий дотик».

Не залякувати

Не розповідайте дитині про наслідки відмови від маніпуляцій - не залякуйте її. Дитина не стане від цьогохоробрішою чи розслабленою. Натомість, окрім страху, у неї з'являться почуттятривоги та провини. Як наслідок: у такій ситуації в дитини може сформуватися пасивний тип опору. Це відбувається, коли дитині доводиться обирати міжстрахом болю та страхом наслідків уникання болю. Настає позамежне (охоронне) гальмування нервової системи, нездатної витримати таке психічненавантаження.

З'ясувати причини страху

Спробуйте з'ясувати свідомі причини страху дитини. Інколи діти уявляють, що укол є смертельно небезпечним або шприц може витягнути з них усю кров. Якщо дитина поділиться з вами власними хвилюваннями, подякуйте їй та поставтеся до них серйозно. Запропонуйте найбільш переконливий, показовий приклад, що допоможе розвіяти всі її страхи.

Наприклад, порівняйте об'єм трилітрової банки та шприца. Нехай дитина побачить на власні очі, що вся її кров не зможе вміститись у маленькому шприцові.

Коли процедура закінчиться, занотуйте слова дитини для подальшої роботи із запереченнями та страхами. Постійно поповнюючи свою скарбничку страхів», згодом ви зможете витрача­ти менше зусиль на формулювання відповідей та пошук наочних роз'яснень.

Закріпити емоційний контактvtlbxys ghjwtlehb 3

Якщо вдалося встановити емоційний контакт з дитиною, намагайтеся його підтримувати протягом усього часу її перебування у кабінеті. Продовжуйте розмову з дитиною, навіть якщо вона плаче. Не ігноруйте її з байдужим виразом обличчя. Відчуття безпорадності та незахищеності призводить до підвищення опору. Наступного разу встановити контакт буде набагато складніше. Після закінчення процедури обов'язково похваліть дитину. Наприклад: «Виявляється, ти дуже хоробрий! Молодець!» або «Я бачила, що ти намагався не плакати! Ти дуже сміливий!».

Заохочувати

Наостанок дитина потребує певного заохочення. Яким воно буде, варто подумати заздалегідь. Інко­ли достатньо похвалити дитину, деколи це варто зробити публічно, вдома. Решта залежить від вашої фантазії та можливо­стей дитячого садка. Проте, пообіцявши заохо­чення, слід дотримати слова або ж не обіцяти взагалі.

Автор : btamedia
Відправити в DeliciousВідправити в FacebookВідправити в Google BookmarksВідправити в TwitterВідправити в LinkedInВідправити в MoymirВідправити в OdnoklassnikiВідправити в Vkcom